Автономія (від грец. – самостійність, незалежність) – право на самоврядування певної території у складі іншої держави.
Академія – навчальний заклад вищого типу, в якому навчальний процес був заснований на вивченні «семи вільних наук» та обов’язково курсу богослов’я.
Апеляція – оскарження якої-небудь постанови перед вищою інстанцією, яка має право переглянути справу.
Аякс – один із вождів грецького війська в Троянській війні.
Базиліка – прямокутна, витягнута в довжину будівля, розділена колонами на три, п’ять і більше поздовжніх нав. Середня нава була ширшою та вищою від бічних. Структура базиліки стала основою для формування католицьких храмів.
Бароко – стиль у європейському мистецтві та архітектурі початку XVI – кінця XVIII ст., вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, багатий на скульптурний декор.
Василіани – члени ордену святого Василія Великого, провідного чернечого ордену Української греко-католицької церкви. На початку XVI ст. василіанські монастирі були об’єднані в єдину організацію.
Вертеп – старовинний пересувний ляльковий театр, де виконували п’єси на релігійні та світські теми.
Винокурня (гуральня) – господарство, де виготовляли горілчані вироби.
Гайдамаки (від турецького «гайде» – гнати, нападати) – українські повстанці-месники, провідна сила визвольного руху на Правобережній Україні проти панування Речі Посполитої у XVIII ст. Вперше згадуються під 1715 р. З падіннями й піднесеннями гайдамацький рух тривав до кінця XVIII ст.
Генеральна (Військова) рада – вищий законодавчий орган влади в Українській козацькій державі, який складався з представників усіх суспільних верств і розглядав питання державного характеру.
Генеральна старшина – члени уряду Української козацької держави.
Гетьман – голова й очільник виконавчої гілки влади в Українській козацькій державі, головнокомандувач війська і представник держави на міжнародній арені.
Гетьманщина – від середини XVII ст. до 1764 р. – напівофіційна назва значної території України, на яку поширювалося владарювання гетьманського уряду. Після ліквідації польською і турецькою владою гетьманського правління на Правобережній Україні наприкінці 70 – початку 80-х років XVII ст. і внаслідок підписання «Вічного миру» 1686 р. між Московією й Річчю Посполитою термін «Гетьманщина» вживався лише стосовно Лівобережної України разом із Києвом.
Головщина – у литовському праві убивство людини або штраф за «голову убитого», який сплачували сім’ї або родичам убитого. Розмір головщини залежав від соціального становища убитого.
Гравюра – вид мистецтва графіки, що охоплює різноманітні способи ручного оброблення дошок чи металевих пластин і друкування з них відбитків.
Гумно – діалектна назва току із господарськими будівлями біля житла або за селом; обгороджена ділянка землі в селянському господарстві, призначена для зберігання, молотьби та іншої обробки збіжжя.
Думи – ліро-епічні твори українського фольклору на історико-героїчну та побутову тематику.
Еміграція – вимушене або добровільне переселення частини населення з батьківщини до іншої країни на певний час або на постійне мешкання.
Єзуїти – члени католицького чернечого ордену, що проводили місіонерську діяльність, створили розгалужену мережу навчальних закладів. Для єзуїтів характерна сувора централізація, дисципліна, беззастережне підкорення Папі Римському.
Займанщина – елемент звичаєвого права, що давав змогу на підставі першого «займу» володіти чи користуватися землею, як правило, нічийною.
Запорозька Січ – українська козацька республіка. Виникла й розвивалася на Наддніпрянщині. Кордони Запорозької Січі до кінця XVII ст. не були окреслені. Столицею Запорозької Січі було місто-фортеця, яке кілька разів міняло розташування, але завжди перебувало за Дніпровими порогами.
Зимівник – назва житла (хутора) і форма ведення козацького господарства на Запорожжі. Їх використовували для утримання худоби взимку, пізніше – як зимові помешкання для людей. З часом перетворилися на міцні економічні осередки.
Іконостас – стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви.
Інкорпорація – включення, приєднання до свого складу чого-небудь.
Каплиця – невеличка споруда без вівтаря для відправ і молитов.
Кіш – назва центрального органу управління січової громади на чолі з кошовим отаманом. Його обирала щороку й контролювала козацька рада. У його віданні перебували адміністрація, суд та фінанси запорозького товариства.
Класицизм – архітектурний стиль останніх десятиліть XVIІІ – початку ХІХ ст., який характеризується світлими барвами, строгими й чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення. В основу стилю покладено регулярну систему в забудові міст, стриманість і простоту форм, наслідування художніх зразків античності.
Книжкові мініатюри – ілюстрації, які оздоблювали рукописну книгу.
Козак (у перекладі – «вільна озброєна людина») – у різні часи – прикордонники й уходники, які жили з різних промислів і займали необжиті землі (XV ст.), запорожці й реєстровці (у другій половині XVI ст.) – представники окремого козацького стану (у середині XVII ст.).
Козацька рада – загальні козацькі збори, на яких вирішували адміністративні, судові, військові справи, обирали козацьку старшину. На Запорозькій Січі рада козацька вважалася найвищим органом влади.
Козацьке бароко – стиль, що виник у другій половині XVII – першій половині XVIII ст. на теренах Гетьманщини та Слобожанщини і якому притаманне поєднання місцевих архітектурних традицій та рис європейського бароко.
Козацькі клейноди (з німецької – «коштовність») – знаки розрізнення козацьких військ та символи влади козацької старшини. Такими знаками й символами були корогви, булави, бунчуки, перначі, печатки, каламарі, значки, трості суддівські, литаври.
Козацькі літописи – історико-літературні твори другої половини XVII – середини XVIII ст., присвячені козацькій добі в історії України. Найвідомішими серед них є «Літопис самовидця», «Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки», «Літопис Самійла Величка».
Колегія – назва деяких закритих середніх і вищих навчальних закладів у Західній Європі та Україні.
Коліївщина – народно-визвольне гайдамацьке повстання на Правобережній Україні проти панування Речі Посполитої у 1768–1769 рр.
Компанійці – наймані кіннотні козацькі полки по 500–600 осіб у кожному, які виконували функції нагляду за порядком. Уперше створені Д. Многогрішним у 1668 р.
Конституція – письмовий документ, що запроваджує або узаконює систему правління. Зазвичай ґрунтується на звичаях та принципах, що обмежують владу певними рамками.
Контрреформація – феодально-католицький рух проти реформації, очолюваний Папою Римським.
Кошовий отаман (кошовий) – виборна службова особа в Запорозькій Січі у XVI–XVIII ст. Зосереджував у своїх руках найвищу військову, адміністративну і судову владу, очолював Кіш Запорозької Січі.
Кріпацтво – система правових норм, яка встановлювала залежність селянина від землевласника. Останній мав право на життя і майно селянина.
Курінь – видовжена споруда з дерева, у якій жили козаки Запорозької Січі, пізніше – військово-адміністративна одиниця Запорозької Січі, що налічувала до кількох сотень козаків на чолі з курінним отаманом.
Курціус (Курцій) Марк – герой римської легенди, образ самопожертви за батьківщину.
Литовські статути – правовий кодекс Великого князівства Литовського, який увібрав у себе основні положення державного, цивільного, кримінального й процесуального права. Протягом XVI ст. здійснено три видання цих кодексів (1529, 1566, 1588).
Ліберум вето (Liberum veto) – принцип одноголосного прийняття рішень, який утвердився в сеймовій практиці Речі Посполитої у другій половині XVI ст.
Магнати (від magnatus – багата, знатна людина) – найвпливовіші землевласники, переважно князі.
Нава – поздовжня або поперечна частина простору споруди, що розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою.
Низове козацтво (Військо Запорозьке Низове) – нереєстрове козацтво Запорожжя другої половини XVI – кінця XVIII ст., яке базувалося за порогами Дніпра, із центром у Запорозькій Січі. Очолював військо кошовий отаман.
«Опришки» (у перекладі з латинської – «знищувачі», «порушники») – учасники соціального й національно-визвольного руху, селяни, які бралися за зброю, щоб позбутися визиску чужинців. Застосовуючи тактику партизанської війни, діяли невеличкими загонами в Галицькому Прикарпатті, на Буковині та Закарпатті. Перші свідчення про опришків відомі з XVI ст.
Оренда – наймання, тимчасове користування будівлями, земельною ділянкою, обладнанням, виробничими площами, машинами тощо на договірних засадах.
Отаман – голова городового/сільського козацького самоврядування, який, на відміну від сотника, виконував лише адміністративні функції.
Паланка – адміністративно-територіальна одиниця на Запорожжі в період Нової Січі, центром якої була слобода, де містилася невелика залога й мешкала паланкова старшина на чолі з полковником, яка здійснювала адміністративну, військову, судову й фінансову владу.
Панщина – обов’язок селян працювати у фільварку пана з власним реманентом кілька днів на тиждень.
Парафія – середньовічний народ, тюркомовні кочовики. Із початку ХІ ст. і до монгольської навали панували в євразійських степах (від Алтаю до Нижнього Дунаю).
Периклес (Перікл) – політичний та військовий діяч Афін.
Покозачення – соціальний процес переважно самовільного набуття козацьких прав представниками інших соціальних груп і верств українського суспільства, що наприкінці XVI – у XVIII ст. набув масового характеру.
Полемічна література – церковна й публіцистична література, яка набула розвитку в XVI–XVII ст. в Україні та Білорусі. Спрямована проти спроб інших конфесій поширити вплив на православне населення. Об’єктом особливо гострої критики православних полемістів була унія та її захисники.
Полк – у Речі Посполитій і Гетьманщині – частина реєстрового козацького війська з територіально-міліційною системою комплектування; адміністративно-територіальна одиниця Гетьманщини.
Полковник – воєначальник, який здійснював адміністративну, військову і судову владу на території адміністративно-військової одиниці – полку.
Полонізація – процес насаджування польської мови та культури населенню, що належить до іншої етносу, з метою асиміляції.
Помпеус (Помпей) – під таким іменем відомо кілька діячів Стародавнього Риму. Очевидно, йдеться про Помпея Великого, переможця піратів і понтійського царя Мітрідата VI Євпатора.
Портал – архітектурно оформлений вхід до споруди.
Протекторат – форма міждержавних відносин, особливі взаємні зобов’язання та права, що передбачають захист сильнішою державою слабшої, а також певні послуги слабшої сильнішій, хоча при цьому слабша сторона не втрачає свого суверенітету.
Протестантизм – один із трьох основних напрямів християнства (поряд із православ’ям та католицизмом), що сформувався у XVI ст. Висуває три основних принципи: спасіння через особисту віру, загальне священство (усі віряни мають право проповідувати Біблію), абсолютний авторитет Біблії.
Ратні люди – у Московській державі XIV–XVIII ст. загальна назва осіб, зобов’язаних нести військову або адміністративну службу на користь держави.
Реєстрове козацтво – українські козаки, що перебували на державній службі Речі Посполитої у другій половині XVI – першій половині XVII ст. і чиї прізвища було внесено у спеціальні списки – реєстри.
Рента – дохід від власності, який сплачують орендатори власникам землі за право її використання протягом певного періоду.
Реформація – суспільно-політичний та ідеологічний рух під релігійними гаслами XVI–XVII ст., спрямований проти феодалізму і католицької церкви.
Руїна – громадянські війни в Україні другої половини 50-х – 80-х років XVII ст., що супроводжувалися міжусобною збройною боротьбою в українському суспільстві за владу за активного втручання інших держав і призвели до розколу Гетьманщини.
Сердюки – наймані піхотні козацькі полки, утримувані гетьманським коштом. Створені гетьманом П. Дорошенком. Виконували функції особистої гвардії гетьмана, охороняли його резиденцію, військове спорядження та артилерію тощо.
Скульптура – вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємність, тривимірність і виконані з твердих або пластичних матеріалів. Має два основні різновиди – круглу (статуя, бюст тощо) та рельєф (об’ємне зображення на площині).
Слобідська Україна (Слобожанщина) – регіон, що утворився на теренах Дикого Поля між кордонами трьох держав – Московського царства, Речі Посполитої та Кримського ханства – протягом XVII–XVIII ст. Назва походить від найпоширеніших населених пунктів – слобід – і вільного становища населення – свобод.
Слов’яно-греко-латинська школа – навчальний заклад нового типу, в якому навчальний процес передбачав, окрім вивчення «семи вільних наук», опанування слов’янської, польської, давньоєврейської, грецької, латинської мов, а також філософії, богослов’я, медицини.
Сотник – особа, яка очолювала сотню – військово-адміністративну одиницю Війська Запорозького.
Сотня – у Гетьманщині XVII–XVIII ст. та на Слобідській Україні адміністративно-територіальна, судова й військова одиниця у складі полку.
Схизматиками (від «схизма» – розкол), або ж розкольниками, відступниками від істинної віри називали православних католики.
Табельні чини – за указом Петра І від 1722 р. у «Табелі про ранги/чини» у Російській імперії розрізнялося 14 придворних чинів, які свідчили про приналежність до дворянського стану.
Темістоклес (Фемістокл) – афінський військовий діяч та полководець.
Універсал – маніфест або розпорядчий акт, виданий гетьманом. Мав силу закону.
Унійна (греко-католицька) церква – церква, утворена на західноукраїнських та західнобілоруських землях унаслідок укладання Берестейської унії 1596 р. Підпорядковується Папі Римському, визнає всі догмати католицизму та зберігає православну обрядовість.
Уніфікація – зведення чого-небудь до єдиної форми, системи, єдиних нормативів.
Фасад – передній бік будинку або споруди в архітектурі.
Федеративна держава – союзна держава, що складається з кількох державних утворень, кожне з яких, зберігаючи власні органи влади, підпорядковується спільним органам влади.
Фільварок – велике багатогалузеве господарство, у якому сировину не тільки виробляли, а й перероблювали. Вироблена продукція призначалася переважно для продажу.
Церковні братства – національно-релігійні громадські організації українських і білоруських православних міщан, що їх створювали навколо парафіяльних церков, використовуючи цехову організаційну структуру.
Цех – самоврядна громада вільних ремісників одного чи кількох фахів, очолена виборним старшиною – цехмайстром, найавторитетнішою особою серед майстрів, об’єднаних у цехове братство.
Чинбарня– господарство, де вичиняли, обробляли шкіру.
Чинш– орендна плата за земельний наділ. Чинш можна було виплатити як грошима, так і оброком, тобто виконувати якісь завдання або перебувати на службі у поміщика, у якого чиншова шляхта орендувала землю.
Чорна рада– козацька рада, у якій, крім старшини, брали участь рядові козаки. Найвідоміша Чорна рада відбулася 17–18 червня 1663 р. біля Ніжина. На ній гетьманом Лівобережної України було обрано І. Брюховецького.
Яничари – регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у XIV–XIX ст.
Ясир – так називали турки полонених, що згодом потрапляли на невільницькі ринки Османської імперії.