Автономія – право на самоврядування певної території у складі іншої держави.
Академія – навчальний заклад вищого типу, в якому навчальний процес був заснований на вивченні «семи вільних наук» та обов’язкового курсу богослов’я.
Анексія – насильницьке приєднання державою всієї або частини території іншої держави чи нації в односторонньому порядку.
Асиміляція – процес прийняття певним народом або спільнотою культури та самосвідомості іншого народу або спільноти.
Апеляція – оскарження якої-небудь постанови перед вищою інстанцією, яка має право переглянути справу.
Аякс – один із вождів грецького війська в Троянській війні.
Базиліка – прямокутна, витягнута в довжину будівля, розділена колонами на три, п’ять і більше поздовжніх нав. Середня нава була ширшою та вищою від бічних. Структура базиліки стала основою для формування католицьких храмів.
Бароко – стиль у європейському мистецтві та архітектурі початку XVI – кінця XVIII ст., вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, багатий на скульптурний декор.
Барська конфедерація (1768–1772) – військово-політичне об’єднання польської шляхти і римо-католицького духовенства, спрямоване проти короля Станіслава Августа Понятовського, протеже Катерини ІІ, та втручання Російської імперії у внутрішні справи Речі Посполитої.
Булава – символ влади запорозьких кошових отаманів і гетьманів України.
Бунчук – символ влади у вигляді держака, на верхівці якого була голівка, а з-пыд неъ звисали пасмакінського волосся різних кольорів. Запозичений від турків.
Василіани – члени ордену святого Василія Великого, провідного чернечого ордену Української греко-католицької церкви. На початку XVI ст. василіанські монастирі були об’єднані в єдину організацію.
Вестфальська система міжнародних відносин – це система відносинміж країнами, що виникла по завершенню Тридцятилітньої війни (1648). В її основі – нові принципи взаємодії між країнами: застосовуються міжнародне право та дипломатія, держави є рівноправними та зобов’язані виконувати договори, держави діють на засадах національних інтересів тощо.
Вертеп – старовинний пересувний ляльковий театр, де виконували п’єси на релігійні та світські теми.
Винокурня (гуральня) – господарство, де виготовляли горілчані вироби. Запозичений від турків.
Гайдамаки (від турецького «гайде» – гнати, нападати) – українські повстанці-месники, провідна сила визвольного руху на Правобережній Україні проти панування Речі Посполитої у XVIII ст. Вперше згадуються під 1715 р. З падіннями й піднесеннями гайдамацький рух тривав до кінця XVIII ст.
Гайдамацький рух селянські повстання, спрямовані проти шляхти і галузі людської діяльності.
Генеральна рада – вищий представницький орган влади в Українській козацькій державі.
Генеральна старшина – члени уряду Української козацької держави.
Гетто в середньовічному й ранньомодерному місті – визначене місце проживання для певної групи людей, найчастіше євреїв.
Гетьман – керівник Війська Запорозького, з 1648 р. глава Української козацької держави, головнокомандувач війська і представник держави на міжнародній арені.
Гетьманські (договірні) статті – документи міжнародно-правового та державно-правового змісту, що визначали юридичні засади українсько-московських відносин та устрій Української козацької держави в другій половині XVII – XVIII ст.
Гетьманщина – від середини XVII ст. до 1764 р. – напівофіційна назва значної території України, на яку поширювалося владарювання гетьманського уряду. Після ліквідації польською і турецькою владою гетьманського правління на Правобережній Україні наприкінці 70 – початку 80-х років XVII ст. і внаслідок підписання «Вічного миру» 1686 р. між Московією й Річчю Посполитою термін «Гетьманщина» вживався лише стосовно Лівобережної України разом із Києвом.
Гільдія – об’єднання містян (корпорація) в основному заради економічних інтересів (торгівлі, лихварства тощо) або релігійних (братства).
Головщина – у литовському праві убивство людини або штраф за «голову убитого», який сплачували сім’ї або родичам убитого. Розмір головщини залежав від соціального становища убитого.
Гравюра – вид мистецтва графіки, що охоплює різноманітні способи ручного оброблення дощок чи металевих пластин і друкування з них відбитків.
Гумно – діалектна назва току із господарськими будівлями біля житла або за селом; обгороджена ділянка землі в селянському господарстві, призначена для зберігання, молотьби та іншої обробки збіжжя.
Дим – господарство широкої нерозділеної або окремої малої родини, яке охоплювало двір, будинок, господарські будівлі, а також орні землі та угіддя й платило данину «від диму».
Дієцезія – територіально-адміністративна одиниця католицької церкви, очолювана єпископом, що входить до складу митрополії.
Думи – ліро-епічні твори українського фольклору на історико-героїчну та побутову тематику.
Еліта – група осіб, яка посідає провідне або керівне становище в будь-якій галузі людської діяльності.
Еміграція – вимушене або добровільне переселення частини населення з батьківщини до іншої країни на певний час або на постійне мешкання.
Етнічна група – спільнота людей, яка вирізняється стабільними особливостями мови, культури, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших.
Єзуїти – члени католицького чернечого ордену, що проводили місіонерську діяльність, створили розгалужену мережу навчальних закладів. Єзуїтам притаманна сувора централізація, дисципліна, беззастережне підкорення Папі Римському.
Займанщина – звичаєве право, яке давало змогу на підставі першого «займу» володіти чи користуватися землею.
Запорозька Січ – українська козацька республіка. Виникла і розвивалася на Наддніпрянщині. Її межі до кінця XVII ст. не були окреслені. Столицею слугувало місто-фортеця, яке кілька разів міняло розташування, але завжди перебувало за Дніпровими порогами.
Земельна рента – дохід від власності, який сплачують орендатори власникам землі за право її використання протягом певного періоду.
Зимівник – назва житла (хутора) і форма ведення козацького господарства на території Вольностей Війська Запорозького Низового. За походженням термін «зимівник» – калька з ногайського слова «кишлау» (буквально «зимівля», «зимовище»), що позначає будь-яку стаціонарну споруду. Їх використовували для утримання худоби взимку, пізніше – як зимові помешкання для людей. З часом перетворилися на міцні економічні осередки.
Іконостас – стінстіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду.
Історична періодизація – система поділу історії на певні періоди, яка ґрунтується на спільних ознаках соціального, економічного, політичного, культурного та інших елементів розвитку суспільства..
Iсторична подія – сукупність логічно завершених та обмежених у просторі й часі історичних фактів.
Історична хронологія – наукова дисципліна, яка вивчає системи літочислення та їхній розвиток упродовж історії.
Iсторичне явище – сукупність пов’язаних між собою подій, які відбуваються впродовж певного періоду часу.
Iсторичний процес – низка подій і явищ, пов’язаних між собою.
Історичні джерела – всі свідчення минулого.
Інкорпорація – включення, приєднання до свого складу чого-небудь.
Каплиця – невеличка споруда без вівтаря для відправ і молитов.
Караїми – тюркський народ, який живе в Криму та є корінним народом Криму й України.
Кенаса – молитовний будинок караїмів, який також звуть караїмською синагогою.
Кіш – назва центрального органу управління січової громади на чолі з кошовим отаманом. Його обирали щороку, а контролювала козацька рада. В його віданні перебували адміністрація, суд та фінанси запорозького.
Класицизм – архітектурний стиль останніх десятиліть XVIІІ – початку ХІХ ст., який характеризується світлими барвами, строгими й чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення. В основу стилю покладено регулярну систему в забудові міст, стриманість і простоту форм, наслідування художніх зразків античності.
Книжкові мініатюри – ілюстрації, які оздоблювали рукописну книгу.
Козак – слово, що має тюркське походження та означає «ходити, бродити, мандрувати»; «вільна озброєна людина», «шукач пригод». У різні часи ним позначали населення прикордоння і уходників, які жили з різних промислів і займали неосвоєні землі (XV ст.), запорожців і реєстровців (у другій половині XVI ст.), представників окремого козацького стану (у середині XVII ст.).
Козацька (Січова, Військова) рада – загальні козацькі збори, на яких вирішували адміністративні, судові, військові справи, обирали козацьку старшину. На Запорозькій Січі козацька рада вважалася найвищим органом влади.
Козацьке бароко – стиль, що виник у другій половині XVII – першій половині XVIII ст. на теренах Гетьманщини та Слобожанщини і якому притаманне поєднання місцевих архітектурних традицій та рис європейського бароко.
Козацька старшина – військовий тадміністративний керівний склад козацтва; привілейований соціальний прошарок козацького стану.
Козацькі клейноди (з німецької – «коштовність») – знаки розрізнення козацьких військ та символи влади козацької старшини. Це: корогви, булави, бунчуки, пірначі, печатки, каламарі, значки, трості суддівські, литаври.
Козацькі літописи – історико-літературні твори другої половини XVII – середини XVIII ст., присвячені козацькій добі в історії України. Найвідомішими серед них є «Літопис самовидця», «Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки», «Літопис Самійла Величка».
Колегія – назва деяких закритих середніх і вищих навчальних закладів у Західній Європі та Україні.
Коліївщина – соціальний та національно-визвольний рух 1768–1769 рр. у Правобережній Україні. Порівняно з попередніми виступами гайдамаків мав ширшу соціальну базу, вищий рівень організації (існував єдиний керівний центр, військо було поділено на окремі підрозділи тощо) та ідеологічну спрямованість.
Колонізація – процес заселення та освоєння нових територій.
Компанійці – наймані кіннотні козацькі полки по 500–600 осіб у кожному, які виконували функції нагляду за порядком. Уперше створені Д. Многогрішним у 1668 р.
Ком’яга – річкове сплавне судно, яким у XVI–XVIІ ст. користувалися для експорту товарів.
Конституція – письмовий документ, що запроваджує або узаконює систему правління. Зазвичай ґрунтується на звичаях та принципах, що обмежують владу певними рамками.
Контрреформація – рух за оновлення та реформування католицької церкви, очолюваний Папою Римським. Виник як реакція на Реформацію.
Корогва – козацький прапор.
Корпорація в ранньомодерному місті – об’єднання містян за певним принципом (економічним, політичним, релігійним, мовним тощо) для взаємопідтримки, просування власних інтересів у місті і т.д.
Кошовий отаман – найвища виборна керівна посада в Запорозькій Січі.
Ксенофобія – неприязнь, ворожість або страх до людей, які відрізняються за національністю, культурою, мовою, релігією або іншими ознаками.
Кріпацтво – система правових норм, яка встановлювала залежність селянина від землевласника. Останній мав право на життя і майно селянина.
Курінь – видовжена споруда з дерева, в якій жили козаки, пізніше – військово-адміністративна одиниця Запорозької Січі, що налічувала до кількох сотень козаків на чолі з курінним отаманом. Часто курені називали за місцевістю, звідки походили козаки. У складі Запорозької Січі їх було 38.
Куруці – учасники антигабсбурзьких повстань у Королівстві Угорщина упродвж 1671–1711 рр. Здебільшого куруцами були етнічні угорці, точніше мадяри і секеї, але серед них також траплялися словаки та русини.
Курціус (Курцій) Марк – герой римської легенди, образ самопожертви за батьківщину.
Лашт – міра ваги вантажу, що вміщується на одному возі, запряженому четвериком коней. У них вимірювалася вага зернового хліба, що його вивозили для продажу за кордон. Метричною основою був гданський лашт, що містив 2107–2124 кг.
Литаври – ударний інструмент, звуками якого скликали козаків, сигна лізували про небезпеку, передавали сигнали тощо.
Литовські статути – правовий кодекс Великого князівства Литовського, який увібрав у себе основні положення державного, цивільного, кримінального й процесуального права. Протягом XVI ст. здійснено три видання цих кодексів (1529, 1566, 1588).
Ліберум вето (Liberum veto) – право депутата сейму зупинити обговорення сеймом того чи іншого питання, а то й роботу сейму взагалі. Вперше було застосовано у 1652 р.
Локаційний рух – у цьому значенні: заходи щодо заснування нових міст або реоргагізації старих поселень на підставі локаційних привілеїв – документів про надання поселенню магдебурзького права.
Магнати – аристократи, родовиті великі землевласники (бояри, князі, шляхтичі, пани, старшини та ін.).
Малий льодовиковий період – це період відносного похолодання, який тривав з XV до середини ХІХ ст.
Модель поведінки – відображення того, як люди взаємодіють між собою в суспільстві.
Нава – поздовжня або поперечна частина простору споруди, що розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою.
Наказний гетьман – посада у Війську Запорозькому (Гетьманщині). Наказного гетьмана не обирали, а його призначав сам гетьман як свого заступника. Він виконував усі загальні директиви гетьмана, причому в будь-який час міг бути ним відкликаний чи замінений.
Наслідок / наслідки історичної події, явища – ситуація, що може дати відповідь на запитання: «Як це вплинуло на життя певного кола осіб / суспільства / країни тощо?».
Національно-визвольна війна угорського народу 1703–1711 рр. – війна угорців, словаків, угорських русинів та інших народів Угорщини на чолі із трансильванським князем Ференцем II Ракоці проти панування Габсбургів.
Нація в середньовіччі та ранній модерності – позначення групи людей, об’єднаних спільним походженням, мовою, культурою або політичною владою.
Нова (модерна) історія – період в історії людства, який охоплює час приблизно від кінця XV до початку ХХ ст.
Нова (модерна) історія України – період в історії земель, які займає сучасна держава Україна, та охоплює час від кінця XV до початку ХХ ст.
Низове козацтво (Військо Запорозьке Низове) – нереєстрове козацтво Запорожжя другої половини XVI – кінця XVIII ст., яке базувалося за порогами Дніпра, із центром у Запорозькій Січі. Очолював військо кошовий отаман.
«Опришки» (у перекладі з латинської – «знищувачі», «порушники») – учасники соціального й національно-визвольного руху, селяни, які бралися за зброю, щоб позбутися визиску чужинців. Застосовуючи тактику партизанської війни, діяли невеличкими загонами в Галицькому Прикарпатті, на Буковині та Закарпатті. Перші свідчення про опришків відомі з XVI ст.
Опришки – спільна назва повстанців Галичини, Буковини та Закарпаття в XVI–XIX ст., що за мотивами діяльності подібні до гайдамаків.
Оренда – наймання, тимчасове користування будівлями, земельною ділянкою, обладнанням, виробничими площами, машинами тощо на договірних засадах.
Отаман – голова городового/сільського козацького самоврядування, який, на відміну від сотника, виконував лише адміністративні функції.
Паланка – адміністративно-територіальна одиниця на Запорожжі в період Нової Січі. Центром паланки була слобода. Там містилася невелика залога й мешкала паланкова старшина на чолі з полковником, яка здійснювала адміністративну, військову, судову й фінансову владу.
Панщина – обов’язок селян працювати у фільварку пана з власним реманентом кілька днів на тиждень.
Парафія – нижча церковна адміністративна одиниця, фактично, територія, на якій живуть члени громади, віряни одного храму.
Периклес (Перікл) – політичний та військовий діяч Афін.
Пірнач – ударна зброя, металева втулка із пластинами (перами), закріплена на дерев’яному або металевому держаку.
Поділи Речі Посполитої (Поділи Польщі) – зовнішньополітичні акції стосовно Речі Посполитої з боку Австрії, Пруссії та Росії 1772, 1793, 1795 рр.
Покозачення – соціальний процес переважно самовільного набуття ко зацьких прав представниками інших соціальних груп і верств українського суспільства, що наприкінці XVI – у XVIII ст. набув масового характеру.
Полемічна література – писемні пам’ятки, що відображають політичну боротьбу між православ’ям, з од ного боку, та іншими релігійними напрямами й течіями, з іншого.
Політична еліта – самостійна, відносно привілейована частина суспільства, яка бере безпосередню участь в ухваленні та реалізації рішень, пов’язаних із використанням державної влади або впливом на неї.
Політична культура козацької старшини – сукупність цінностей, норм, традицій, уявлень та моделей поведінки, які визначали політичну діяльність козацької старшини.
Політичні норми – встановлені правила поведінки для учасників політичного процесу. Вони визначають, які політичні дії є прийнятними, а які ні. Норми можуть бути як формальними (записаними в законах, конституції), так і неформальними (традиціями, звичаями).
Політичні традиції – історично сформовані, засновані на довготривалому досвіді зразки політичної поведінки, які передаються з покоління в покоління.
Політичні уявлення – сукупність знань, переконань, почуттів та образів щодо політичної системи, політичних процесів та політичних акторів. Це своєрідний фільтр, через який сприймається політична реальність.
Політичні цінності – фундаментальні уявлення про те, яким має бути суспільство, які ідеали варто обстоювати та які цілі досягати в політичній діяльності. Це своєрідний компас, який орієнтує людей у політичному житті, визначаючи їхні переконання, вподобання та поведінку.
Полк – об’єднання кількох сотень.
Полковник – воєначальник, який здійснював адміністративну, військову і судову владу на території адміністративно-військової одиниці – полку.
Полонізація – насадження і прийняття притаманних польському суспільству норм у суспільному й культурному житті українських територій, зокрема серед руської еліти (шляхти); набуття польської ідентичності.
Помпеус (Помпей) – під таким іменем відомо кілька діячів Стародавнього Риму. Очевидно, йдеться про Помпея Великого, переможця піратів і понтійського царя Мітрідата VI Євпатора.
Портал – архітектурно оформлений вхід до споруди.
Привід до виникнення історичної події, явища – ситуація, яку може пояснити відповідь на запитання: «Які події чи явища призвели до певних дій та спонукали до вчинків?».
Привілей – право або пільга, яке надається певній особі або групі людей, відрізняючи їх від інших.
Причина історичної події, явища – ситуація, яка може дати відповідь на запитання «Чому так сталося?».
Протекторат – форма міждержавних відносин, особливі взаємні зобов’язання та права, що передбачають захист сильнішою державою слабшої, а також певні послуги слабшої сильнішій. При цьому слабша сторона не втрачає суверенітет. Оскільки послуги мали обопільний характер, то в разі, якщо одна зі сторін не виконувала взятих на себе зобов’язань, друга могла вважати себе вільною від виконання своїх.
Протестантизм – один із трьох основних напрямів християнства (поряд із православ’ям та католицизмом), що сформувався в XVI ст. Висуває три основних принципи: спасіння через особисту віру, загальне священство (усі віряни мають проповідувати Біблію), абсолютний авторитет Біблії.
Рання нова (рання модерна) історія – перша частина нової історії, з кінця XV до 80-х років XVIII ст.
Рання нова (рання модерна) історія України – підперіод в історії України з кінця XV до 80-х років XVIII ст.
Ратні люди – у Московській державі XIV–XVIII ст. загальна назва осіб, зобов’язаних нести військову або адміністративну службу на користь держави.
Ратуша – орган міського самоврядування.
Реєстрове козацтво – українські козаки, що перебували на державній службі Речі Посполитої в другій половині XVI – першій половині XVII ст. і чиї прізвища було внесено в спеціальні реєстри (списки).
Результат історичної події, явища – ситуація, яка може дати відповідь на запитання : «Що сталося у підсумку?».
Рента – дохід від власності, який сплачують орендатори власникам землі за право її використання протягом певного періоду.
Реформація – суспільно-політичний та ідеологічний рух XVI–XVII ст., спрямований на реформування (оновлення) католицької церкви.
Ринок у ранньомодерному місті – насамперед торговельна площа, де здійснювалася купівля-продаж товарів. Це місце перетворилося на місце соціальних контактів, політики й культури. Ринковими днями були один або кілька на тиждень, залежно від привілею міста. На ринку торгували переважно місцеві продавці.
Руїна – громадянські війни в Україні другої половини 50-х – 80-х років XVII ст., що супроводжувалися міжусобною збройною боротьбою в українському суспільстві через загострення соціальних, політичних та регіональних суперечностей. У боротьбу за владу активно втручалися інші держави. Усі ці події призвели до розколу Гетьманщини.
Русини – назва українців до кінця XVIII ст., а на західних українських землях – до початку ХХ ст. Із книжним варіантом «русини» співіснувала розмовна форма «руснаки», яка найдовше зберігалася у Закарпатті та Лемківщині. У Габсбурзькій монархії термін «русини» став офіційною назвою всіх українських підданих цієї держави.
Сердюки – наймані піхотні козацькі полки, утримувані гетьманським коштом. Створені гетьманом П. Дорошенком. Виконували функції особистої гвардії гетьмана, охороняли його резиденцію, військове спорядження та артилерію тощо.
Скульптура – вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємність, тривимірність і виконуються з твердих або пластичних матеріалів. Має два основні різновиди – круглу (статуя, бюст тощо) та рельєф (об’ємне зображення на площині).
Слобідська Україна (Слобожанщина) – регіон, що утворився на теренах Дикого Поля між кордонами трьох держав – Московського царства, Речі Посполитої та Кримського ханства – протягом XVII–XVIII ст. Назва походить від найпоширеніших населених пунктів – слобод – і «вільного» становища населення – свобод.
Слов’яно-греко-латинська школа – навчальний заклад нового типу, в якому навчальний процес передбачав, окрім вивчення «семи вільних наук», опанування церковнослов’янської, грецької та латинської мов. Такий тип навчальних закладів з’явився на теренах України в 1576 р. в 1576 р. в Острозі.
Сотник – особа, яка очолювала сотню – військово-адміністративну одиницю Війська Запорозького.
Сотня – найменша військова й адміністративно-територіальна одиниця Гетьманщини та Слобідської України в другій половині XVII – XVIII ст.
Соціальна ієрархія – уявлення про суспільний порядок, де люди розподілені за різними «сходинками». Кожна сходинка має свої привілеї, обов’язки і престиж.
Соціокультурна спільнота – група людей, об’єднаних спільними культурними цінностями, традиціями, звичаями, мовою, релігією та іншими соціальними ознаками.
Спеціальні історичні дисципліни – комплекс наук, які допомагають вивчати історію, досліджуючи окремі типи або елементи історичних джерел.
Ставропігія – право підпорядковуватися не місцевим єпископам, а безпосередньо патріархові. Братства, які мали таке право, називали свропігійними.
Суверенітет – верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах.
Схизматиками (від «схизма» – розкол), або ж розкольниками, відступниками від істинної віри називали православних католики.
Табельні чини – за указом Петра І від 1722 р. «Табель про ранги/чини» у Російській імперії розрізняли 14 придворних чинів, які свідчили про належність до дворянського стану.
Темістоклес (Фемістокл) – афінський військовий діяч та полководець.
Універсал – маніфест або розпорядчий акт, виданий гетьманом. Мав силу закону.
Унійна (греко-католицька) церква – церква, утворена внаслідок об’єднання Київської митрополії з католицькою церквою на соборі в Бересті 1596 р. Підпорядковується Папі Римському, визнає всі догмати католицизму та зберігає православну обрядовість.
Уніфікація – зведення чого-небудь до єдиної форми, системи, єдиних нормативів.
Урбанізація – процес зростання міст, утворення нових.
Фасад – передній бік будинку або споруди в архітектурі.
Федеративна держава – союзна держава, що складається з кількох державних утворень, кожне з яких, зберігаючи власні органи влади, підпорядковується спільним органам влади.
Фільварок – велике багатогалузеве господарство, у якому сировину не тільки виробляли, а й перероблювали на винокурнях, у чинбарнях і млинах. Вироблена продукція призначалася переважно для продажу.
Церковні братства – національно-релігійні громадські організації українських і білоруських православних міщан, що їх створювали навколо парафіяльних церков, використовуючи цехову організаційну структуру.
Цех – самоврядна громада ремісників одного чи кількох фахів, сформована на основі взаємної допомоги та опіки для підтримки їхніх професійних інтересів.
Чинбарня– господарство, де вичиняли, обробляли шкіру.
Чинш– орендна плата за земельний наділ. Чинш можна було виплатити як грошима, так і оброком, тобто виконувати якісь завдання або перебувати на службі у поміщика, в якого чиншова шляхта орендувала землю.
Чорна рада– козацька рада, у якій, крім старшини, брали участь рядові козаки. Найвідоміша Чорна рада відбулася 17–18 червня 1663 р. біля Ніжина. На ній гетьманом Лівобережної України було обрано І. Брюховецького.
Яничари – регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у XIV–XIX ст.
Ясир – так називали турки полонених, що згодом потрапляли на невільницькі ринки Османської імперії.
Ярмарок – форма торгівлі, що тривала періодично, передбачала велику (гуртову) й роздрібну торгівлю, укладення договорів на значне постачання товарів тощо. На ярмарки приїжджали як місцеві торгівці, так і регіональні чи міжнародні.